Стороженко Іван Сергійович

Стороженко Іван Сергійович

Народився в с. Ревівка Світловодського району Кіровоградської області у сім’ї шахтаря і колгоспниці. Після 7-річної Ревівської школи у 1948 році вступив до машинобудівного технікуму в м. Кременчук.

У квітні 1950 р. був призваний до лав Радянської Армії, до літа 1951 р. навчався в сержантській школі у м. Ново-Борисові (Білорусія). Водночас закінчив екстерном 8-10 класи середньої школи.

У ті часи в полку не тільки солдати та сержанти, а й більшість офіцерів, загартованих війною, не мали середньої освіти і не прагнули отримати її. На цьому фоні середня освіта, отримана курсантом сержантської полкової школи при Будинку офіцерів здавалося б у неможливих для цього умовах, викликала повагу у командування полку, сержант Стороженко І.С. того ж року отримав рекомендацію до вступу на радіотехнічний факультет Ленінградської Військової Інженерної Академії зв’язку. Два роки він навчався в Ленінграді. У 1953 р. факультет Академії був переведений до м. Києва, де на базі цього факультету було створене Київське Вище Інженерне Радіотехнічне училище військ протиповітряної оборони (КВІРТУ), яке Іван Стороженко закінчив у 1956 р., отримавши військове звання інженер-лейтенанта та диплом військового інженера з радіолокації.

Під час подальшої служби І.Стороженка вирізняли високий професіоналізм і наукове мислення щодо розробки нових способів сучасної збройної боротьби. Саме тому йому були запропоновані посади в крупних штабах, зокрема в штабі 2-ої танкової армії в Німеччині (1956–1964 рр.), 6-ої танкової армії в м. Дніпропетровську (1964–1970 рр.), в штабі Центрального угрупування радянських військ в Чехословаччині (1970 – 1976 рр.). В останній він був одним із тих, хто розробляв і втілював в життя надсекретну регіональну систему протиповітряної оборони СРСР і країн Варшавського договору.

Ще під час навчання в Академії Іван Стороженко, за покликом душі зацікавився військовим мистецтвом запорозького козацтва. Тема приваблювала настільки, що визріла у нездоланну мрію, яка затьмарила усі інші життєві спокуси. Але чим глибше він намагався проникнути в тему, тим більше відчував розчарування. Вражали скудність свідчень, відсутність системних досліджень у цій царині. Вирішив – тільки-но прийде час, завершити службу й покласти свої здібності і знання вивченню цієї надзвичайно цікавої і важливої сторінки життя України.

У 1976 р. він, у званні підполковника-інженера звільнився в запас і влаштувався на роботу в Дніпропетровський національний університет, з надією реалізувати свою мрію. Та легально працювати по темі запорожського козацтва йому дозволили тільки через 12 років - під час “горбачовської відлиги”(1988 р.). За ініціативою і зусиллями Івана Стороженка на історичному факультеті університету була створена науково-дослідна лабораторія історії Придніпровського регіону, в якій він і розгорнув свої дослідження - пошуки і опрацювання архівних і літературних джерел, пошуки в польових експедиціях. Здобуті таким чином об’єктивні історичні свідчення, дозволили довести помилковість деяких існуючих поглядів і достовірність уточнених ним маршрутів козацьких походів і полів битв.

Починаючи з 1989 р., крім наукових статей, написав і видав у видавництвах університету та “Січ” (у співавторстві й самостійно) низку наукових і науково-популярних книжок, присвячених історії українського козацтва: “Тії слави козацької повік не забудем” (1989), “Засвіт встали козаченьки” (1990), “Як козаки воювали” (1990 і 1991), “Сполохи козацької звитяги” (1991), “Пригоди козацького джури Василька” (1991), “Битва на Жовтих Водах” (1995 і 1997), “Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Книга перша: Воєнні дії 1648–1652 рр.” (1996); “Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI – середини XVII ст. Книга друга: Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі” (2007); “Żółte Wody – 1648” (Warszawa, 1999), у співавторстві з польськими воєнними істориками. Один із авторів колективних монографій “Дніпропетровськ: Віхи історії” (2001) та “Історія міста Дніпропетровська” (2006).

Воєнний історик. Доктор історичних наук (2008р.). Головний науковий співробітник науково-дослідної лабораторії історії Придніпровського регіону у складі кафедри історіографії та джерелознавства історичного факультету ДНУ. Лауреат премії ім. Д. І. Яворницького (1990), лауреат нагороди ім. Ярослава Мудрого АН ВШ України (2001), стипендіат Фонду інтелектуальної співпраці “Україна – XXI століття” (2002), Заслужений науковий співробітник Дніпропетровського національного університету (2004).

Іван Сергійович Стороженко – людина незламного оптимізму і духу, активний науковец-дослідник і публіцист. За результатами наукової і викладацької діяльності заснував на історичному факультеті університету новий науковий напрямок з воєнної історії України козацького періоду. За його ініціативою і науковим забезпеченням у 1998 р. в селі Жовтоолександрівка, П’ятихатського району (біля Княжих Байраків) споруджено пам’ятник на честь 350-ї річниці битви на Жовтих Водах 1648 р. Він продовжує майже щороку польові наукові експедиції по місцях військових битв запорожців. Наукова діяльність Івана Сергійовича настільки глибока, добротна, а наукові докази своїх ідей об’єктивні й обґрунтовані, що ними користуються в усьому світі, як самими авторитетними по темі запорожського козацтва кінця ХVІ – середини ХVІІ ст. Посилання на І. Стороженка, реконструйовані ним карти бойових дій запорожців за часів Хмельниччини надані у наукових працях багатьох істориків, у літературних і енциклопедичних творах.