Самарський Пустино - Миколаївський чоловічий монастир

Самарський Пустино - Миколаївський чоловічий монастир

Славетна історична пам'ятка - Самарський Пустино-Микола-ївський чоловічий монастир прикрашає східну околицю Новомосковська, берег Самари. Монастир - унікальне явище в історії цього краю, одне з найстаріших творінь Запорозької Січі, що збереглося до наших днів.

Час заснування монастиря точно не може назвати ніхто. За одними даними, його заснували монахи-печерники та скитники, переважно греки, вихідці з Афонського монастиря. За іншими - в 1576 році, отримавши від польського короля Стефана Баторія грамоту з підтвердженням прав на володіння древніми вольностями, запорожці спорудили тут шпиталь з церквою святого Миколи і житлом для хворих та старих козаків. Монастир називався військовим і був залежним від Запорозької Січі.

Існування закладу як суто монастиря починається з 1602 року, коли на запрошення козацької старшини сюди прибув з Києво - Межигірського монастиря досвідчений ієромонах Паісій і весь устрій закладу переінакшив за монастирськими порядками. Невдовзі всі, від кошового отамана до останнього козака, називали монастир не інакше, як «раєм Божим на землі, дійсною запорозькою Палестиною, істинним Новим Єрусалимом». З часом дерев'яні будівлі обителі почали занепадати, назріла необхідність будувати нове житло і нову церкву. Пожертв прихожан було обмаль. Допоміг Кирило Миколайович Тарловський - меценат і благодійник. Він обіцяв збудувати церкву за свій кошт, ставлячи натомість одну умову: у храмі зробити боковий вівтар на честь мучеників Кирика і Уліти та дозволити мати для себе на території монашу келію. Духовне керівництво дало згоду, і робота закипіла. 7 березня 1787 року ієромонах Феофан освятив новий храм і провів у ньому перше богослужіння.

За своє багатовікове існування обитель зазнавала і набігів кримчаків, і спустошливих епідемій, крайнього зубожіння і розквіту, але, як осередок культури й духовності, твердиня православ'я завжди непохитно і привабливо сяяла на неосяжних просторах Дикого Поля. У 1808 році за розпорядженням Платона Любарського обителі були передані видатні святині - Ахтирська ікона Божої Матері, іменована Самарською, й ікона Святителя Христового Миколи.

Про те, як монастир зустрів та пережив буремні часи революції і громадянської війни, документальних свідчень не лишилось. Але після перемоги радянської влади монастир закрили. У 30-х роках в ньому почав діяти будинок для літніх людей, потім інтернат для розумово відсталих, притулок для сиріт.

Роки Великої Вітчизняної виявились, напевно, найтяжчими за все існування Самарського Пустинно-миколаївського монастиря: були зруйновані і спалені майже всі будівлі. Привести у більш - менш прийнятний вигляд їх вдалося у 1944 році - під дитячий будинок. Після розпаду Радянського Союзу релігійні будівлі почали передавати їх споконвічним власникам. У 1993р. відродився спочатку прихід, а потім і монастир, але як жіночий. Лише у 1996р. монастирю було повернуто його спо¬конвічне єство - створено Самарський Пустинно-миколаївський чоловічий монастир.

Виконувати обов'язки настоятеля став ієромонах Києво-Печерської лаври Досифей (Савелов), у 1998р. відбулось його остаточне призначення. Цю посаду, вже у званні архімандрита, Досифей обіймає і зараз. Дякуючи його старанням, за допомогою віруючих, меценатів свята обитель поступово, але впевнено відроджується. Звертаючись до Бога повсякденними молитвами, братія піклується про добробут і здоров'я своїх меценатів, прихожан, усього українського народу.

Фотографії
Самарський Пустино - Миколаївський чоловічий монастир
Самарський Пустино - Миколаївський чоловічий монастир
Самарський Пустино - Миколаївський чоловічий монастир